Щось старе. Щось нове. Щось, що він позичив. Щось сині.

— Та ти гірша, ніж моя тітка.
- Я - Лікар, я гірше, ніж чия-небудь тітка.

Буває, зустрінеш справжнього красеня, а потім поговориш з ним, і через п'ять хвилин він нудний, як цегла. А бувають інші. Знайомишся з ними і думаєш: "А нічого, нормальний". А потім дізнаєшся їх ближче і розумієш, що обличчя їм підходить, ніби на ньому написана вся їхня сутність. І вони раптом починають здаватися такими гарними.

Ми ніде. От і все.

Ви бачили телепузиків? Ця планета чудова. У них телевізори у животі. Ось вона – еволюція.

Іноді мені сняться дивовижні сни. Мені сниться, що я — шибеник, безрозсудний безумець. І мене звуть Лікарем.

- Він прекрасний.
- Скільки він коштує?
— Говорять, заробітну плату всієї планети за тиждень.
— Добре, що мами тут нема. Вона  билася б із вовком голими руками за цю штуку.
— І перемогла б...

- Ми були в іншому місці... Вона  літає?
— Вона  зникає і з'являється тут. Ти не зрозумієш.

- Рікстон, прийміть повідомлення.
- Яке?
- Заткніться!

— Навіщо це вирвав останню сторінку?
— Я завжди вириваю останню сторінку із книги. Тоді їй не треба закінчуватись. Я ненавиджу кінцівки.