— Ти що, плачеш?

— Ні, у мене просто алергія на гарні меблі.

Я не розуміла, як сильно люблю свій будинок, поки не виїжджала кудись надовго.

Вона не вирячиться, це в неї обличчя таке.

— А твої батьки не турбуватимуться?
— Ні, я вже вагітна, що я ще можу наробити?

Здається, я люблю тебе... Ти найкльовіша людина. Тобі навіть нічого не треба робити! Ти розумний від природи, не такий, як інші. Ти не витріщаєшся на мій живіт, ти дивишся мені в обличчя. І коли я тебе бачу, дитина штовхається. Тому що коли я тебе бачу, у мене завмирає серце.