Я думала про тебе. Я знала, що нічого не вийде. Але не могла перестати думати. Про нас. Представляти наше побачення. У боулінгу як у нормальних людей. Ти перший, з ким я уявляла своє майбутнє. І перший, кому я вистрілила на думку.

— Ти відштовхуєш людей... своїм сарказмом.
- Але ти все одно тут. Давай вали додому.

— Ви переходите всі межі!
— Кордони перейшли засоби, що бракують. Як там це називається... розтрата? Або якось інакше, на«П»? П... п.... злочин?
- Що вам потрібно?
— Те саме, що й вам.
- Щоб ви звільнилися?
— Найкраще ви мене самі звільните. І дасте вихідну допомогу за півроку. І блискучі рекомендації.

Самоповага. Знайди його у собі.

— Я знала, що станеться щось кошмарне. Я хотів би я попереджав вас кожен день. Ти не знаєш, як я жила всі ці роки з такою ношею.
— Ви правда відчували, що станеться аварія? Скажіть правду.
- Ні, не відчувала.
— Тоді навіщо кажете такі жахливі речі?
— Так я почуваюся важливою.