— А чим викликане ваше запитання?
- Спробою зрозуміти вас, містере Дарсі.
— І це вам вдається?
- Анітрохи. Думки про вас такі різні, що я просто збентежений.
— Я допоможу вам запровадити ясність у майбутньому.
Якби ви був єдиним чоловіком на Землі і то не в змозі були б умовити мене вийти за вас заміж!
— Я б хотіла... Я б воліла вийти заміж за коханням.
— Упевнена, що так буде. Тільки постарайся полюбити багатія.
- Добре, я постараюся. Щоб ти була задоволена. А що ти?
— Тільки дуже сильне почуття змусить мене одружитися. Тому... я закінчу свої дні старою дівою. Навчатиму твоїх діточок вишивати подушки і погано музицировать.
— Він може закохатися в одну з них. А тому ви повинні відвідати його, як він приїде.
- Відвідати? Не бачу для цього жодних причин.
- Господи, Містер Беннет!
— Їдьте самі разом із дівчатами. Або ще краще, відправте їх самих.
- Одних?!
— Так, оскільки ви такі гарні, містер Бінглі, чого доброго, вибере вас.
Деколи за щастя треба боротися навіть із самим собою.
Дівчата люблять розбивати собі серця іноді. Це дає їм їжу для роздумів та чимось виділяє серед подруг.
Сподіватимемося, Елізабет застудиться і без дощу. І залишиться, доки не заручиться з містером Дарсі. А потім дочекаємось снігу і відправимо туди Кітті. А якщо до них приїде молодий чоловік, який любить співи та філософію, відправимо Мері. А потім з'явиться і молодий красень офіцер у формі – для Лідії. І все влаштується.
- Подивіться! П'ятеро безприданниць, що з ними буде?
— Та що ж буде з дурними істотами? Напевно, їх треба було одразу втопити.