— Це боляче — помирати?

— Швидше, ніж засинати.

Діадема зникла багато років тому. Ніхто з тих, хто нині живе, її не бачив. Це очевидно. Потрібно поговорити з тим, хто помер.

- Лілі? Після стільки років?
- Завжди...

— Лише якість чиїхось переконань визначає успіх, а не кількість послідовників.
- Хто це сказав?
- Я.

- Професоре, це правда, чи це у мене в голові?
- Звичайно, у тебе в голові, Гаррі. Ось тільки чому це не може бути правдою?

— Друзі, увага! У мене сюрприз!
— Чергове куховарство Абефорта? Сюрпризом буде, якщо ми її перетравимо.

- Це не важливо, що Гаррі помер.
- Заткнися, Невіле!
— Люди вмирають щодня! Друзі, рідні. Так, сьогодні загинув Гаррі, але він ще з нами! Ось тут... Як і Фред, Рімус, Тонкс. Вони загинули недаремно! На відміну від тебе, бо ти помиляєшся! Серце Гаррі билося заради нас, заради нас усіх! Нічого ще не кінчено!

- Який план, Гаррі?
- Добре. Нам потрібно щось знайти. Захований тут, у цьому замку. І це допоможе нам перемогти.
- Ясно. І що це?
- Ми не знаємо.
- Де воно?
— Цього ми також не знаємо. Я розумію, відомостей мало...
— Їх взагалі нема.

Альбусе Северус, тебе назвали на честь двох директорів Хогвартсу. Один із них був випускником Слізерина, і він був, мабуть, найхоробрішою людиною, яку я знав.

Якщо не запитати – ніколи не дізнаєшся, якщо знаєш – треба лише запитати.