- Гей, Габі.
- Я тут, Карлос!
— Знаєш, я зрозумів, чому з нами трапилося стільки нещасть. Моя сліпота, втрата грошей... Це карма. Ми були егоїстичними і жадібними, і Всесвіт велить нам бути кращими.
— Я знайшла 118 тисяч у ведмежатці Еллі.
- Всесвіт, пішла ти!
Найцікавіші історії ті, що ми нікому не розповідаємо.
— А як же мій секс? На річницю ми завжди займалися сексом!
— Будь ласка, займайся, тільки не буди мене.
Настає момент, коли наше життя змінюється назавжди: момент, у якому ми визнаємо свою слабкість ; момент, коли ми приймаємо виклик ; момент, у якому ми приймаємо жертви чи відпускаємо коханого. І іноді зміни у нашому житті – це відповідь на наші молитви.
Ну, знаєш як кажуть:«Чим довше чекаєш, тим більше дупа!» (Не махаєш на себе рукою. Знаєш приказку:«Чим більше чекаєш, тим більше зад».)
Найгірша брехня — та, що ми говоримо перед сном. Ми шепочемо її уві сні, переконуючи себе, що ми щасливі чи він щасливий; що можемо змінити собі або він змінить рішення ; умовляємо себе, що можна змиритися із втратою. Кожну ніч перед сном, ми брешемо собі в розпачі, в марній надії, що брехня стане правдою.
Ступінь хвороби людини залежить кількості його секретів.
Заради тих, хто мені дорогий, я можу згорнути гори.
Цікавість – порок. Він народжує почуття провини, а потім балакучість.
З кожною зливою приходить надія, що одного ранку все знову стане чистим і найзастаріліші плями зникнуть, як сумніви в його невинності, або як результат його помилки, або як рана від його зради, або як пам'ять від його поцілунків. Тому ми чекаємо, щоб пішла злива, сподіваючись на краще, навіть якщо ми знаємо, що в наших серцях деякі плями назавжди віддрукувалися, і ніщо їх не змиє.