Іноді мені здається, що в той момент, коли Бог  роздавав щастя, я стояла в якійсь іншій черзі — за хлібом чи там за ковбасою, але точно не за тим, за чим треба було стояти. Що я могла купувати на той момент? Сама не знаю! Але це напевно були не довгі ноги чи струнка талія. Дуже часто я ловлю себе на думці, що всі слова з часткою«не» — це про мене: невисока, некрасива, нещаслива.

Чому так часто ми залишаємо на потім найважливіші слова та визнання? Сподіваємося, що завжди встигнемо їх сказати. А може, треба говорити тоді, коли рідна людина поруч, а не чекати на особливий момент. Адже може статися так, що потім їх просто не буде кому говорити.

Коли ви всім потрібні, з вас здувають пил, а як тільки зробили свою роботу, будьте ласкаві, пройдіть на горище. А так хочеться бути комусь потрібним.

- Я Фей...
- Фей! Миленький! Де ти був? Я на тебе так чекала!
- Обідав.

- І взагалі, ти несправжній!
- Ну і що! Он у тієї дівчини груди теж несправжні, але ніхто ж не бігає і не кричить:«Ой, несправжні груди!»
— Це різні речі: її груди можна доторкнутися, а тебе — ні!
- О, ти хочеш помацати її груди???

Щоб зустріти принца, потрібно самій бути хоч трохи принцесою!

Пам'ятаєш, я сказала, що найважливіше навчитися вірити, а ти помовчав і відповів, ні, найважливіше навчитися прощати.