— Шкода, що ти не танцюєш, Росс.
— Дякую американському мушкету, що позбавив мене цього тортури.

Що гірше — поховати дитину чи залишити її?

Як ти думаєш, чому я з тобою одружився? Щоб угамувати бажання? Врятуватися від самотності? Тому що так було правильно? Я не мав особливих надій, думав ти станеш лише втіхою, засобом полегшити рани. Але я помилявся. Ти мене зцілила, я твій покірний слуга. І я тебе люблю.

— Керолайн має вийти заміж за моєї згоди, інакше вона  не успадкує ані пенні. Вона  виросла в максимально можливій розкоші, думаєте, вона  пожертвує цим заради того, що ви можете запропонувати?
— Вона  дала мені привід так думати.
— Думаєте, у неї є власний стан?
— Я ніколи не цікавився її станом.
— Шістсот фунтів все, що ви отримаєте, одружившись із нею.
— До цього я терпів ваші висловлювання з належним рівнем ввічливості, але є межі, сер. Бог  свідок, я ніколине давав приводу вважати мене мисливцем за посагом, і якщо ви вважаєте, що ніхто не може полюбити вашу племінницю, а не її спадщину, то ви неабияк її недооцінюєте і ображаєте нас обох.

— Тобі боляче, але стане краще.
— А цей скорботний, сумний, розбитий світ — він також стане кращим? Хто його виправить, Росс? Ти?
- Я постараюся.

Усі чоловіки не проти, що їх дружину бажають інші чоловіки, але ніхто не хоче щоб його дружиною володів інший.