— Доброго дня, леді, ви подруги?
— Наші діти в одному класі.
— У мене до вас запитання: усі ці люди що, дурні?
— Що? (Вибачте?)
— Всі ці люди, перед якими ви влізли, — дурні?
— Ні.
— Виходить, хамка тут ви.
— У мене діти в машині.
– А в мене пиріг у духовці, у нього закінчується парковка, у неї ділова зустріч … У нас у всіх мало часу.
—...
— Ідіть у кінець черги. І не смійте спекулювати на дітях соромно.
У тебе посмішка дамочки на вікодині.
Єдина смерть, з якою не можна змиритися, це ваша власна.
Смерть схожа на сексу в старших класах – якби ви знали, скільки разів вона вас минула, то очманіли б.
Поганих людей карає закон правосуддя, а добрих – закон підлості.
Говорять, що все життя проходить перед очима перед смертю. Може бути і так, якщо ти смертельно хворий чи парашут не розкрився. Але якщо смерть підкралася раптово, єдине, про що встигаєш подумати, — ось лайно!
Досвід показує, що інтерес народжує надії, а сподівання народжують розчарування. Отже, найкращий спосіб уникнути розчарування – відкидати інтерес.
На похороні завжди несуть ту саму нісенітницю. Кажуть, яким ти був милим, чудовим і повним життя, і що прийшов твій час, і шляхи Господні несповідні. Ніколи не скажуть нічого поганого. Ти можеш бути хоч гігантським лайном в унітазі, і все одно запахнеш трояндою.
Я тебе люблю. Але ти вже мені не подобаєшся.
Коли комп'ютер зникне через баб, без образ, або вб'є себе через зайву вагу, тоді, можливо, я ще повірю в штучний інтелект... (Якщо комп'ютер закохається в програмістку, без образ, або накладе на себе руки, тому що він погладшав, тоді я повірю в штучний розум.)