Послухай людину, більша частина життя якої позаду. Не витрачай даремно жодної хвилини.

— О котрій годині ви пішли зі студії?
— Ми закінчили о шостій, і я пішла додому. Я приготувала ванну, налила келих вина, увімкнула музику, потім вислизнула з шовкового халатика і піна покрила кожен сантиметр мого тіла.
— Вау...
— А ви, містере Хастінкс?
- Аналогічно.
— Теж приймали ванну з піною?
- Ні, пішов відразу після зйомок.

Тільки в Нью-Йорку якийсь хлопець може одягнутися як зомбі та пройти по вулиці непоміченим.

Не соромно боятися, що ніхто не може пояснити.

- Як зрозуміти, що ти закохався?
— Усі незрозумілі пісні знаходять сенс. (- Як дізнатися, що ти закохався?
- У піснях з'являється сенс.)

Коли Алексіс тільки народилася, вони дали мені цього маленького, закутаного в пелюшки чоловічка. І вона просто... дивилася на мене. І тоді я подивився на неї, це почуття пронизало мене, ніби в мене потрапила блискавка. Це було кохання. Миттєве, незрозуміле кохання, яке ти відчуваєш тільки по відношенню до своєї дитини. Тоді я зрозумів. Я зрозумів, що моє життя змінилося назавжди.

Немає нічого гіршого, ніж дивитися в минуле і ворожити«що, якби»...

— А чому я не мала няні?
— Ми вирішили, якщо хтось погано на тебе впливатиме, то нехай краще я.

- Гей, я внизу Райена зустрів. Невже ти дала йому полювати на примари з Каслом?
- А що? Може Шеггі врятує Скубі.

Звуки, містере Касл, як відбитки пальців — двох однакових не існує.