— А у вас є родина?
- Ні...
- Ні... Виходить, у вас є все і нічого...

— Маю право свого дня Народження.
- Правда?
- Так.
- Я знав. Сьогодні?
- Так. Це дивно, того ж дня, що й щороку.

Я живу в борг заради однієї мети. Я не божевільний, Пеппер. Я нарешті зрозумів, що я маю робити, і серце підказує, я правий.

- Що тут відбувається?
— Скажімо, це не найгірше, за що ти мене застукала.

Не тикай у мене вогнегасником, бо мені здається, що я просто зобов'язаний спалахнути.

У мене є вади, але ностальгія не серед них.

- Тепер іди застібай.
— Ну ось...
— На всі пряжки.
— Вони близько...
— Бантик не треба.

— Чому ти так пихкаєш, Тоні?
- Я бігаю. У каньйоні.
— Ти ж їдеш машиною.
- Так, я їхав у каньйон побігати.

Тоні Старк зібрав цей реактор, сидячи в ямі! З металобрухту!

Я бачив, як американських солдатів убивали моєю зброєю, яка створювалася, щоб служити ним...
Я зрозумів, що став додатком системи, що процвітає у своїй безвідповідальності.
Я — ніби прозрів! Я зрозумів, що можу запропонувати світові щось більше, ніж те, що може його підірвати!