Земля для того й задумана круглою, щоб ми не могли зазирнути надто далеко вперед.

Я знаю пісню про Африку — про жирафи, про африканський місяць, що лежить на боці, про плуги на полях і покриті потами обличчя збирачів кави, — але чи знає Африка пісню про мене?
Чи тремтітиме над рівниною повітря кольори моєї сукні? Чи діти придумають гру, в якій звучатиме моє ім'я? Чи буде повний місяць відкидати на дорогу тінь, схожу на мене? Чи будуть орли з пагорбів Нгонга виглядати мене, як і раніше?

Мені не завжди хочеться знати, куди я прямую.

Прощання – дивне почуття. У ньому є якась заздрість.