Анікєєва: — Ох, Павле Костянтиновичу, я глибоко поважаю вас, як вченого... але ваше моральне обличчя....
Смирновський: — Так-так, цікаво.
Анікєєва: — Мені, як заступнику директора інституту, дзвонили із вагомої організації... В овочевому магазині шістдесят другому люди купували картоплю у пакетах — і що вони там знаходили?
Син Милосердова: - Невже ананаси?

Де цей директор ринку? Дайте мені його! Я з нього м'ясний ряд зроблю!

Для правди часу не шкода.

— Маріне, коли ця бодяга скінчиться, поїхали до мене снідати.
- О! На сніданок мене ще ніколи не запрошували, зазвичай звуть вечеряти.
— Ну от бачите, отже, у нас з вами починається новаторство.
— Я знаю, що справляю враження жінки, з якою можна почати за вечерею, за обідом, навіть за сніданком.
— Ну, зараз ви скажете, що ви не така?
— Ні, не скажу, та й снідати не поїду. Я вже своє поснідала.
- Чи не зарано?
— Мій недавній чоловік відбив у мене будь-яке полювання на їжу в будь-який час доби.
— Маріне, заради вас я готовий включитися в будь-яке голодування.

Людину треба охороняти від людини. Від жадібності, яка нас з'їдає, від бажання захопити, захопити.