Якщо ти в меншості – і навіть у однині – це не означає, що ти божевільний. Є правда і є неправда, і, якщо ти тримаєшся правди, хай наперекір усьому світлу, ти не божевільний.

Звичка не показувати своїх почуттів уїлася настільки, що стала інстинктом.

У будь—якому суспільстві прості люди повинні жити всупереч існуючому порядку речей.

Болю самого по собі, — почав він, — іноді недостатньо. Бувають випадки, коли індивід чинить опір болю до смертної миті. Але для кожної людини є щось нестерпне, немислиме. Сміливість і боягузтво тут ні до чого. Якщо падаєш з висоти, схопитися за мотузку — не боягузтво. Якщо виринув із глибини, вдихнути повітря — не боягузтво. Це просто інстинкт, і його не можна не послухати.

Самотня примара, він сповіщає правду, яку ніхто ніколи не розчує. Але поки він каже її, щось у світі не перерветься. Не тим, що змусиш себе почути, а тим, що залишився нормальним, ти зберігаєш спадщину людини.

Якщо хочеш зберегти секрет, треба приховувати його від себе.

Вони ніколи не збунтуються, доки не стануть свідомими, а свідомими не стануть, доки не збунтуються.

Ні за що, ні за що на світі ти не захочеш, щоб посилився біль. Від болю хочеш тільки одного: щоб він  скінчився. Немає  нічого гіршого в житті, ніж фізичний біль. Перед лицем болю немає  героїв, немає  героїв, знову і знову повторював він про себе і корчився на підлозі, тримаючись за відбитий лівий лікоть.

За секунду вони встигли обмінятися двозначним поглядом — і все. Але навіть це була пам'ятна подія для людини, чиє життя проходить під замком самотності.

Поступово стаючи сильним із спонукань, страх ламає моральний хребет людини і змушує його глушити у собі всі почуття, крім самозбереження.