Потрібно робити все можливе, щоб виправити власне життя, це необхідно для нас самих, але потрібно робити це обережно, щоб принагідно не зламати інших.

Якось мама сказала їй, що дитинство - велика синя хвиля, що піднімає тебе вгору, що несе вперед, але зникає на увазі, як тільки ти починаєш думати, що так буде завжди. За нею не можна побігти, і повернути її також не можна. Однак, перш ніж зникнути, хвиля залишає тобі подарунок на березі — мушлю рапани. У неї всередині зберігаються звуки дитинства. І навіть тепер, якщо заплющити очі і уважно прислухатися, Джаміля могла вловити ці звуки: регіт молодших братів і сестер, татові слова, коли він порушив піст і з'їв три фініки, співи мами, яка готувала їжу, тріск вечірнього вогнища, шарудіння листів акації, що стояла неподалік будинку...

У житті його постійно вичитували і опускали: вдома — сильна і любляча, але строга мама, у школі — вчителі, в армії — начальники, в офісі — майже все. Роки залякування задавили його душу: там, де мала розквітати мужність, залишилася якась каша.