Надія є небезпечним реагентом, здатним спровокувати ланцюгову реакцію в людській душі.

І пам'ятай: пустелею життя лише дурень мандрує один, розумний — з караваном.

Правда - рідина їдка і непередбачувана. Вона  може проїсти дірки у бастіоні повсякденності, руйнуючи усі системи принципів.

Лейла ніколи не думала, що можна мати більше ніж п'ять друзів. Мати одного — і те величезне щастя. Якщо дуже пощастить, буде два чи три, а якщо вже народився під щасливою зіркою – тоді квінтет, більш ніж достатньо на все життя. Нерозумно прагнути більшого, щоб не ставити під удар тих, на кого розраховуєш.

Ймовірно, всі бояться смерті, але набагато більше це роблять ті, хто все життя вдавав і виконував якийсь обов'язок, хто повністю підкорявся потребам і вимогам інших людей.

Якщо там, нагорі, є Бог, Він, напевно, лопається зі сміху над людьми, які здатні були створити атомні бомби та штучний інтелект, але й досі турбуються з приводу власної смерті і не знають, що робити з мертвими. Як же це убого - виносити смерть на периферію життя, коли вона  в центрі всього!

Люди нагадують соколів: у тих є вміння та можливості для польоту в небо, де можна бути вільними, легкими та нічим не пов'язаними, проте часом птахи теж живуть у неволі — під тиском чи з власної волі.
Живучи в Анатолії, Налан поблизу спостерігала, як соколи сидять на плечах своїх господарів і слухняно чекають на наступну команду або чергові ласощі. Свист соколятника - звук, що закінчує свободу. А ще вона  бачила, як на цих величних хижаків одягали клабучок, щоб вони не боялися. Бачити означає знати, а знати страшно. Кожен соколятник упевнений: чим менше бачить його птах, тим він спокійніший.
Але під цим клобучком немає напрямків — небо і земля зливаються в єдину смугу з чорної парусини. Трохи заспокоєний сокіл все одно нервує, тому що удар може обрушитися будь-якої миті. Тепер, через роки, Налан здавалося, що релігія - так само як і влада, гроші, ідеологія та політика - діє точно як цей клобучок. Всі забобони, пророцтва і віри немов позбавляють людини зору, тримають її під контролем, а в глибині душі настільки сильно послаблюють її самооцінку, що вона починає боятися всього, буквально всього.

— Ти не віриш мені, ну й добре.
Лейла сиділа нерухомо, пильно дивлячись кудись за межі кімнати.
— Вірити комусь — це дуже серйозно. Не можна так просто говорити. Вірити – значить сильно вкладатись.

Для того, хто закоханий і хто знаходиться в самому його центрі, світ перестає бути колишнім, з цього моменту земна куля починає крутитися швидше.

- Мм... Ти боїшся лоскіту?
Лейла похитала головою. Більшості людей лоскітно, коли торкаються їх ступнів або пахв. Їй було лоскітно, коли торкалися її шиї, але цього вона  йому не скаже. Їй здавалося, що варто тільки повідомити людей про своє слабке місце, вони неодмінно доторкнуться до нього. Вона  мовчала.