Не знаю, як пояснити, але в підземці, у тунелі, тобі не важливо, на якій ти глибині, рух знімає це відчуття. Але коли рух припиняється, тебе починає душити. І ти дивишся на стелю вагона і розумієш, що в тебе над головою земля, метри, метри.

Ті з нас, хто чогось вартий, не впевнені ні в чому. Бути безтурботно впевненим може лише тварина.

Час подібний до дитини, веденої за руку: дивиться назад...

Але в цьому й велич сну. Канікули від самого себе – не бачити нічого навколо і самого себе не бачити.