Якщо найталановитіші люди у всьому місті такі бездарні, то яким же має бути місто.

О, як мало знають ті, що ніколи не любили! Мені здається, ніхто ще не описав вірно любові, і навряд чи можна описати це ніжне, радісне, болісне почуття, і хто випробував його хоч раз, той не передаватиме його на словах. Навіщо передмови, описи? Навіщо непотрібне красномовство?

Бездарний не той, хто не вміє писати повістей, а той, хто їх пише і не вміє приховувати цього.

Він бачив тепер перший раз у житті і, мабуть, більше йому не доведеться бачити: світ, не схожий ні на що інше, — світ, де таке гарне і м'яке місячне світло, ніби тут його колиска, де немає життя, немає  і немає. але в кожному темному тополі, у кожній могилі відчувається присутність таємниці, що обіцяє життя тихе, прекрасне, вічне. Від плит і зів'ялих квітів, разом з осіннім запахом листя, віє прощенням, смутком, спокоєм.

Було ясно: Котик дуріла. Кому справді прийде серйозно в голову призначати побачення вночі, далеко за містом, на цвинтарі, коли це легко можна влаштувати на вулиці, в міському саду? І чи личить йому, земському лікарю, розумній, солідній людині, зітхати, отримувати записочки, тягатися по цвинтарях, робити дурниці, над якими сміються тепер навіть гімназисти? До чого поведе цей роман? Що скажуть товариші, коли впізнають? Так думав Старцев, блукаючи в клубі біля столів, а о пів на одинадцяту раптом узяв і поїхав на цвинтар.

Обивателі своїми розмовами, поглядами життя і навіть своїм виглядом дратували його. Досвід навчив його помалу, що поки з обивателем граєш у карти або закушуєш з ним, то це мирна, добродушна і навіть не дурна людина, але варто тільки заговорити з ним про щось неїстівне, наприклад, про політику або науку, як він стає в глухий кут або заводить таку філософію, тупу і злу, що залишається тільки махнути рукою і відійти.

Старимось, повніємо, опускаємось... Життя минає тьмяно, без вражень, без думок. Вдень нажива, а ввечері клуб, товариство картярів, алкоголіків, хрипунів, яких я терпіти не можу. Що хорошого?

Бездарний не той, хто не вміє писати повістей, а той, хто їх пише і не вміє приховати цього.

У кожного свої дива.