У мене всередині пурхають метелики розміром із динозаврів.

Іноді Трейсі спостерігала, як ув'язнені закохувалися у охоронців. Це кохання народжувалася від розпачу, безнадійності та почуття залежності. Засуджені у всьому залежали від охорони: охорона визначала, що їм є, як жити, а часом — чи взагалі жити.

Він почав сам вигадувати афери. Поміщав рекламу в газетах, обіцяючи за долар кольорові портрети президента, а потім надсилав жертвам обману поштові марки з його зображеннями. Давав у журналах оголошення, попереджаючи, що залишилося лише п'ять днів, щоби внести свої п'ять доларів. Джеф не уточнював, за що треба вносити, але вони хлинули справжнім потоком.

Час йшов ні швидко, ні повільно. Це був просто час. Трейсі згадала афоризм Святого Августина:«Що є час? Я це знаю, доки мене не питають. Але щойно просять пояснити, втрачаю всяку виставу».

У жодному разі не дозволяй маленькій проблемі вирости у велику, інакше все покотиться, як снігова куля.

Якщо діє банда, серед її учасників завжди знайдеться балакучий чоловік. Велика група людей не може зберегти таємницю.

Не звалюй на себе ношу, яку не потягнеш. Просувайся поступово - крок  за кроком.

Іноді життя дуже несправедливе і його доводиться виправляти.

Кожен солдат воює на своїй війні. Джеф повернувся з В'єтнаму з презирством до бюрократії і невпинним обуренням владою. Він віддав два роки війні, в якій не можна перемогти, і його жахали розбазарювання грошей, майна і життів. Джефа вернуло від обману та зради політиків.«Нас втягнули у війну, якої ніхто не хотів, — найбільше обдурювання у світі».

Слово честі, дочка, я іноді не впізнаю тебе - ти увібрала в себе всі відтінки вітру.