Парадокс читання: воно відволікає нас від реальності, щоб наповнити реальність змістом.

Перечитувати не означає повторюватися, це означає давати щоразу новий доказ невтомної любові.

До того ж зараз, наприкінці двадцятого століття, коментування взагалі набуло такої сили, що часто й сам предмет обговорення втрачається на увазі. Цей бубенець, що отуплює, називається у нас словом, що втратило всяке значення: інформація…

Жодного сумніву: ще один вечір загрожує наркозом здорового глузду.

На відміну від хороших вин, хороші книги не старіють. Чекають та чекають на нас на поличках. Старіємо – ми.

Дієслово«читати» не терпить наказового способу. Несумісність, яку він поділяє з іншими:« любити»…«мріяти»…
Спробувати, звичайно, можна. Пробуємо? "Кохай мене!"«Мрій!» Читай!«Та ж читай, паразит, кому сказано — читай!»

Читання ніяк не пов'язане з регламентом життя суспільства, воно, як і любов, просто спосіб життя.

Живий інтерес - ось велика рушійна сила, єдина, яка веде у правильному напрямку і далеко.

Якщо постає питання, чи є час читати немає  на те бажання. Бо якщо розібратися, часу читати ні в кого ніколи немає. Нема  у дрібних, нема  у підлітків, нема  у дорослих. Життя - постійна перешкода читання.

Людина будує вдома, бо живе, а пише книжки, бо смертна і знає це.