Внутрішньополітичні оглядачі з деякими зневагами ставляться до ідеологічних концепцій і судять про політику скоріше щодо особистих відносин і кон'юнктурних інтересів політичних діячів.

Характерна риса судового хронікера — дуже низька думка про справедливість на цьому світі, а також про поліцію, детективів, адвокатів, свідків, злочинців і взагалі про всіх людей.

Наскільки мені відомо, ніхто й досі не намагався встановити, звідки беруться журналісти. Щоправда, існує інститут журналістики, але я ще не зустрічав журналіста, який би вийшов звідти. Натомість я з'ясував, що кожен журналіст колись був медиком, інженером, юристом, літератором, співробітником торгової палати чи ще кимось, але з тих чи інших причин залишив колишню професію.

Напишіть про кишенькового злодія, який судився тридцять разів, що він відомий кишеньковий злодій, — і він подасть на вас до суду за образу особистості, причому ви програєте цю справу, вірніше її програє відповідальний редактор, а крім того, вона обійдеться редакції в кругленьку суму.

Якщо газета назве когось політичним пройдисвітом і взагалі виродком і цей хтось, попри очікування, відчує, що його честь і добре ім'я  зазнали публічної наруги, відповідального редактора викликають до суду. І він або представить докази своєї правоти, або скромно заявить, що статті не читав, не писав і не давав до друку, що здебільшого істинна правда.

Хороший поліцейський хронікер швидкий як вітер, поліцейських називає не інакше як«наші хлопці», відрізняється детективними нахилами і вміє проникнути будь-куди.