Микола Олексійович Островський. Як гартувалася сталь

Юність, безмежно прекрасна юність, коли пристрасть ще не зрозуміла, лише невиразно відчувається в частому биття сердець; коли рука злякано здригається і тікає убік, випадково доторкнувшись до грудей подруги, і коли дружба юності береже від останнього кроку! Що може бути рідніше за руки коханої, що обхопили шию, і — поцілунок, пекучий, як удар струму!

Докладніше

Микола Олексійович Островський. Як гартувалася сталь

Пляснути себе кожен дурень зуміє завжди і в будь-який час. Це найбоязкіший і найлегший вихід зі становища. Важко жити – шльопай. А ти спробував це життя перемогти? Ти все зробив, щоб вирватись із залізного кільця? А ти забув, як під Новоградом-Волинськом сімнадцять разів на день в атаку ходили і взяли-таки наперекір усьому? Сховай револьвер і ніколи про це не розповідай! Вмій жити і тоді, коли життя стає нестерпним. Зроби її корисною.

Докладніше

Микола Олексійович Островський. Як гартувалася сталь

Рука Сергія не здригнулася. Він знає, що він ще вбиватиме, він, Сергій, вміє так ніжно любити, так міцно зберігати дружбу. Він хлопець не злий, не жорстокий, але він знає, що у звіриній ненависті рушили на республіку рідну ці послані світовими паразитами, обдурені і злісно натручені солдати.
І він, Сергій, вбиває для того, щоб наблизити день, коли на землі не вбиватимуть один одного.

Докладніше