Лев Миколайович Толстой. Щоденник для одного себе
Встав рано. Багато, багато думок, але всі розкидані. Ну і не треба. Молюся, молюся: допоможи мені. І не можу, не можу не бажати, не чекати з радістю смерті.
Встав рано. Багато, багато думок, але всі розкидані. Ну і не треба. Молюся, молюся: допоможи мені. І не можу, не можу не бажати, не чекати з радістю смерті.
Лягаєш з тугою на серці і з такою ж тугою прокидаєшся.
Стали говорити про те, який буде незабаром матеріальний прогрес, як — електрика тощо. не електрики та літання повітрям, а про прогрес братства, єднання любові.