- Ось ваша книга про Швейцарію. Її трохи підмочило дощем. Ледве було не втратив, а потім знайшов і врятував.
- Могли й не рятувати. Мрії рятувати не треба.
— Ні, треба. А що ще?
- Віру. Мрії прийдуть знову.

Іноді, коли тиша кричить, доводиться заглушувати її найгучнішим, що маєш.

Адже диво завжди чекає нас десь поруч із розпачом.

— Мені здається, для нашого віку ми маємо надто великий досвід відчаю. Давай забудемо про нього.
— І надто великий досвід забуття.

Якщо хочеш, щоб люди нічого не помітили, то не треба обережно.

Вмирають завжди дуже рано, навіть якщо людині дев'яносто.

Просто щасливі нині лише корови. А може, і вони не мають. Може, тільки каміння.

Якби кожен не намагався неодмінно переконати іншого у своїй правді, люди, можливо, рідше воювали б.

Вічно ми забуваємо, що будь- коли можна самому поставити крапку. Ми отримали це даром разом з так званим розумом.

Дій, поки ніхто не встиг тобі заборонити.