У книгах, які я давно звернув увагу на це, письменники завжди зображують своїх героїнь з якимось нехай невеликими, але недоліками; можливо, вони думають, що справжня краса є стереотипом, або їм здається, що той чи інший маленький порок робить леді більш реалістичною. Мовляв, вона  була б красунею, якби не надто довга нижня губа, або не надто гострий ніс, або, скажімо, плоскогруддя. Щось таке завжди є.

Я думаю, що бути батьком — це частково намагатися вбити свою дитину.

Це поблизу, неподалік.
Можливо, ззаду, а може, збоку.
Відчуваю шкірою, воно десь поруч,
І завмираю з невидячим поглядом.
Але розрізнить навіть дурень кривий,
Щось погане трапиться зі мною.

Я думаю, у кожного або в кожної є щось подібне до гнойової лопати, якою в моменти стресів і неприємностей ви починаєте копатися в собі, у своїх думках і почуттях. Позбудьтеся її. Спаліть її. Інакше вирита вами яма досягне глибин підсвідомості, і тоді ночами з неї виходитимуть мерці.

Люди бояться дорослішати, що не хочуть розлучатися з маскою, до якої вони звикли, і приміряти іншу.

— Кохання — це стара сліпа відьма. Вона  нещадна і ненаситна.
— Чим вона харчується? — спитав я, не знаючи, що сказати.
- Дружбою, - сказав Георг ЛеБей. - Вона харчується дружбою.

Ти не зрозумієш, що таке страх, поки твоя дитина не закричить у темряві.

Алкоголь - ось найбільш вульгарний і небезпечний із будь-яких винайдених наркотиків.

Деколи людей важко у чомусь переконати... Вони мають переконатися самі.

Іноді люди повинні на власному досвіді переконатися, що припустилися помилки. На жаль, неможливо робити помилки інших людей замість них самих.