З літературою було покінчено.
Дні потягнулися тяжкою низкою. Сон, кефір, робота, самотність. Колеги, бачачи мій стан, занепокоїлися. Познайомили мене з розвиненою дівчиною Фрідою Штейн.
Ми провели дві години у ресторані. Грала музика. Фріда читала меню, як Тору, справа наліво. Ми замовили млинці та каву.
Фріда сказала:
— Усі ми люди певного кола. Я кивнув.
— Сподіваюся, і ви людина певного кола?
- Так, - сказав я.
- Якого саме?
- Четвертого, - кажу, - якщо ви маєте на увазі кола пекла.
- Браво! - сказала дівчина. Я зараз же замовив шампанське.

Сім'я — не осередок держави. Сім'я – це держава і є. Боротьба за владу, економічні, творчі та культурні проблеми. Експлуатація, мрії про свободу, революційні настрої... Все це є сім'я.

Приходжу на роботу. Зупиняє мене колега Барабанов.
— Вчора, — каже, — перечитував Кафку. А ви читали Кафку?
— На жаль, ні, — говорю.
- Ви не читали Кафку?
— Зізнаюся, не читав.
Цілий день Барабанов косився на мене. А в обідню перерву заходить до мене лаборантка Нінуля і питає:
— Кажуть, ви не читали Кафки. Це правда? Тільки відверто. Все лишиться між нами.
— Не читав, — говорю.
Нінуля здригнулася і пішла обідати з колегою Барабановим.

- Тут у вас сказано:«... І тільки птиці кружляли над гранітним монументом...» Бажано знати, що характеризують собою ці птахи?
- Нічого, - сказав я, - вони літають. Просто так. Це нормально.
- Чого це вони у вас літають, - гидливо поцікавився редактор, - і навіщо? В силу якої такої художньої необхідності?