І люди прагнуть у житті не до того, щоб робити те, що вважають хорошим, а до того, щоб називати якомога більше речей своїми.

Він був старий, вони були молоді; він був худий, вони були ситі; він був нудний, вони були веселі. Отже, він був зовсім чужий, сторонній, зовсім інша істота, і не можна було його шкодувати. Коні жалкують тільки самих себе і зрідка тільки тих, у кого вони себе легко можуть уявити.

Тоді я ніяк не міг зрозуміти, що таке означало, те, що мене називали власністю людини. Слова: моя кінь, що відносяться до мене, живий коні, здавались мені так само дивні, як слова: моя земля, моє повітря, моя вода.
Але ці слова мали на мене величезний вплив. Я не перестаючи думав про це довго після найрізноманітніших стосунків з людьми, зрозумів, нарешті, значення, яке приписується людьми цим дивним словам. Значення їх таке: люди керуються у життіне справами, а словами. Вони люблять не стільки можливість робити або не робити що-небудь, скільки можливість говорити про різні предмети, промовлені між ними слова. Такі слова, які вважаються дуже важливими між ними, суть слова: мій, моя, моє, які вони говорять про різні речі, істоти та предмети, навіть про землю, про людей та про коней. Про ту саму річ вони умовляються, щоб тільки один говорив — моє. І той, хто про найбільшу кількість речей із цієї умовленої між ними гри говорить моє, той вважається у них найщасливішим. Навіщо це так, я не знаю; але це так, Я довго раніше намагався пояснити собі це якоюсь прямою вигодою, але це виявилося несправедливим.