Мені подобалося бути п'яним. Я зрозумів, що полюблю пияцтво назавжди. Воно відволікало від реальності, а якщо мені вдасться відволікатися від цієї очевидності якнайчастіше, можливо, я і врятуюсь від неї, не дозволю вповзти в мене.
Мої особисті справи залишалися так само погані і безпросвітні, що й раніше.
Можна сказати, вони були такими від дня народження. З однією різницею — тепер я міг час від часу випивати, хоч і не стільки, скільки хотілося б.
Випивка допомагала мені хоча б на якийсь час позбутися відчуття вічної розгубленості та абсолютної непотрібності.
Все, до чого б я не торкався, здавалося мені вульгарним і порожнім.
До двадцяти п'яти років більшість людей уже ставали повними кретинами. Ціла нація бовдурів, що збожеволіли на своїх автомобілях, жратві та потомстві.
За все доводиться платити, і зліт може бути першим кроком до падіння.
Дівчата виглядали привабливими, але лише на відстані. Сонце просвічувало крізь їхні легкі сукні і райдужно сяяло у волоссі. Але варто було тільки наблизитися до них і прислухатися до їхніх думок, що лавиною сипляться з ротів, що не закриваються, як мені хотілося негайно викопати собі нору десь під пагорбом і сховатися там з автоматом.
Поки людина має вино і цигарки, вона може багато винести.