Він сліпуче посміхнувся мені, і я помітила, що він справді дивиться на мене, а не на Натаніеля. Я почала було робити те, що я робила протягом багатьох років - хмуритися і суворо дивитися на нього - а потім зрозуміла, що я зовсім не гніваюсь. Я посміхнулася, даючи зрозуміти, що помітила його; він витрачав свої посмішки на мене, і я це оцінила. Я усміхнулася, дозволяючи радості наповнити моє обличчя. Ця усмішка не призначалася тільки офіціантові, вона  була адресована чоловікам навколо мене, і все ж вона зробила усмішку офіціанта ще сліпучою, а його очі заблищали. Не така вже й погана ідея, поділитися цим, навпаки, це було чудовою річчю, щоб розділити її навіть із тим, кого зовсім не знаєш.