... прокидається у сльозах, не вміючи згадати чому.

Іду я недавно вулицею і роздумую, про що тільки й можу думати останнім часом. І приходжу до висновку, що за всіма законами добра і краси повинна мені підвалити непомірна компенсація за мою втрату і подальші страждання. Або, думаю, ТВОРЧИЙ ПРОРІВ трапиться, або ГРОШАМИ дадуть. І заходжу з цими думками до супермаркету, а там касирка, зважаючи на відсутність дрібниці, прощає мені«два п'ятнадцять». І це все?!

Я не знаходжу собі місця. Надто повірила, що воно є, і ось тепер, коли цього місця не стало, жодне інше мені не підходить. У кільці його рук, поряд з ним біля монітора, у куточку його малюнків, у його серці, у його житті. Очевидний вихід – шукати собі місце над чужої, а своєму житті. Але її поки що не існує – без нього.

Зрештою, йому ж гірше — я лише втратила невірного коханця, а він втратив жінку, яка його любила.