Немає нічого стомлюючого, ніж бути при тому, як людина демонструє свій розум. Особливо якщо розуму немає.

Як мало ми можемо сказати про жінок, коли щасливі. І як багато, коли нещасні.

Мені подобається, коли людина серйозно розмірковує про матерії, в яких вона нічого не тямить. Це звучить по-дитячому і заспокоює нерви. Вузькі фахівці наганяють нудьгу.

Просто ми чужі люди, які випадково пройшли разом якийсь відрізок шляху, так і не зрозумівши один одного. (Просто ми розходимося як байдужі люди, які випадково пройшли разом відрізок шляху, ніколи не розуміючи один одного.)

Щоб не злякати очікування, треба насамперед чогось чекати.

- Ти вмієш готувати?
- Як сказати. Вмію підсмажити біфштекси та відкривати консервні банки.

Про щастя можна говорити хвилин п'ять, не більше. Тут нічого не скажеш, крім того, що ти щасливий. А про нещастя люди розповідають ночі безперервно.

Людина, яка схильна до піднесених почуття, обманює зазвичай і себе та інших.

... людини починають цінувати лише тоді, коли її більше немає.

Добре, коли можеш назвати на ім'я причину своїх бід, чи не так? Тоді все набагато простіше.