Я навчилася жити без почуттів. У порожньому будинку без теплоти, затишку. Одна павутина минулого та нескінченний потік гостей. Приходять, йдуть. Ніхто не затримується, багато хто навіть не вітається...

Чому всі люди одразу не можуть стати щасливими? Чому всі люди відразу не можуть знайти кохання?

…Я не вмію мріяти. Живу справжнім. Минуле з майбутнім оповите серпанком невідомості. Для мене не існує«було» та«буде». Для мене існує«тут» та«зараз». Живу одним днем. Що буде далі, покаже час. Не вірю ворожкам, бо не вірю у майбутнє…

Сім'я — як елемент пазла: знайдеш шматочок, що бракує, і картинка складеться.