«Ні, – швидко сказав він. – Тільки не це. Залишитися друзями? Розвести городик на лаві згаслих почуттів? Ні, це не для нас з тобою. Так буває тільки після маленьких інтрижок, та й то виходить досить фальшиво. Любов не плямують дружбою. Кінець є кінець. »

Ранок вечора мудріший. Звучить безглуздо і затаскано, але це так.

...хто нічого не чекає, ніколи не буде розчарований. Ось гарне правило життя. Тоді все, що потім прийде, здасться вам приємною несподіванкою.

Той, хто загрожує вбити, ніколи не вб'є.

Тебе тримає саме кохання, а не людина, яка випадково носить її ім'я. Ти засліплений грою уяви, хіба можеш ти судити та оцінювати? Кохання не знає ні міри, ні ціни.

Ніде ніщо не чекає на людину. Завжди треба самому приносити із собою все.
(Та ніде ніхто і ніщо на нас не чекає Так все життя тільки себе з собою і тягаєш.)

Париж — єдине у світі місто, де можна чудово проводити час, нічим, по суті, не займаючись.

Що може дати одна людина іншій, крім краплі тепла? І що може бути більше за це?

Мені треба, щоби мною захоплювалися! Хочу, щоб через мене губили голову! Щоб без мене не могли жити! А ти можеш!

Монолог співрозмовника найкраще вдається перервати з допомогою абсолютно безглуздого питання.