По-справжньому мене дратують не правдолюбці, а правда як така. Чому інші з нею так носяться? Хіба хтось знаходив у ній підтримку і втіху, які дарує нам вигадка? Чи допоможе вам правда опівночі, у темряві, коли вітер голодним звіром завиває в димарі, блискавки грають тінями на стінах вашої спальні, а довгі нігті дощу вибивають дріб на шибці? Ні. Коли холод і страх роблять з вас мумію, що застигла в ліжку, не сподівайтеся, що позбавлена ​​крові і плоті правда поспішить до вас на допомогу. Що вам потрібно в такий момент, так це втішна вигадка. Мила, славна, стара добра брехня.

Я пам'ятаю час, коли книги були для мене чимось більш звичайним і водночас більш суттєвим, ніж вони є зараз. У дитинстві вони були для мене всім. Звідси моя туга за втраченим щастям живого та безпосереднього спілкування з книгами. На жаль, подібні втрати непоправні.

Звичайні люди — тобто близнюки — шукають родинні душі, закохуються, одружуються. Страждаючи від своєї незавершеності, вони намагаються скласти пару з кимось.

Звикнувши до всіх своїх каліцтв, починаєш забувати, що про це можуть подумати інші.

І все ж таки слід визнати, що книги, які я прочитала, вже будучи дорослою, не могли зрівнятися за силою впливу на мою свідомість з тими, що я читала в дитинстві.

Не варто приділяти надто багато часу другорядним персонажам.
Це не їхня історія. Вони з'являються в потрібний момент і зникають, щоб більше не з'явитися. З них досить цього.

— Отже, краще знати всю правду? - Запитав він?
— Я в цьому не певна. Але, дізнавшись її одного разу, ти вже не зможеш повернутися назад, до незнання...

Коли ти є ніщо, порожнє місце залишається тільки дати волю фантазії. Ти намагаєшся хоч чимось заповнити порожнечу.

Таємниці неможливо зберігати у будинку, де є діти.