Хоч би як я товкла пшеницю й хоч би скільки халви додавала, у мене ніколи не вийде така кутя, як у бабці Гані. Хоч би як ретельно терла мак, хоч би який мед вибрала, та смак моєї куті ніколи не буде таким, як у бабусі Юлі. Бабусина кутя — це щось особливе, неповторне, унікальне. Для мене це тепер лиш спогади. Такої куті більше не буде. Такого Різдва більше не буде. Та поки в моєї донечки є бабуся, я хочу, щоб вона запам’ятала смак її куті. Бо інакше це злочин проти дитинства. І я їстиму мамину, поки є мама.

(із оповідання Юлії Лаби

Дні контрольованого хаосу. Дні нескінченних приготувань. Дні зі щоками, припудреними борошном. Дні з руками, зануреними в мильну воду. Дні із шістнадцяти годин на добу замість звичних двадцяти чотирьох. Зараз, із відстані років і з вдалими пробілами в пам’яті, я майже ностальгічно згадую весь той упорядковано-метушливий броунівський рух, який передував різдвяним святам.

(із оповідання Софії Мокій)