Іспит у тебе як стан душі або як вічний нежить. У всіх буває, але не у всіх проходить!

Шкода, але я занадто зайнята людина, щоб плекати ваші приховані комплекси.

І навіщо люди ускладнюють собі життя? Невже не можна любити спокійно, комфортно? Навіщо всі ці образи на порожньому місці, трагічні обличчя та інші напруги?

Провидіння не любить дрібних цілей. Мета має бути глобальною. Кидай камінь у нескінченність, і тоді він у будь-якому разі впаде далі, ніж камінь того, хто тільки й сподівався, що докинути камінь до паркану. Єдина та головна умова успіху – ставити глобальні завдання і не відволікатися на дрібниці.

Рідний, я говорю, але не пробалтаюсь! Коли ти зрозумієш різницю!

Людина вмирає, коли в ній закінчується радість.

І взагалі, коли життя б'є тебе обличчям про стіл, це ще не означає, що ти набуваєш практичного досвіду.

Своє щастя люди руйнують самі, причому вперто, як мурахи. Сторонні сили якщо й заважають їм, то дуже рідко. Навіщо робити чужу роботу, коли без них все буде зроблено?

І взагалі за смертю треба ганятися. Тоді вона  злякається і втече.

Просто вся справа в тому, що життя не складається з одного кохання. Кохання – це десерт, це задоволення, але ніяк не основна страва. Крім кохання, у житті кожного є мета. Щось жахливо важливе, глобальне, для чого людина приходить на світ.
Його місія, його надзавдання, його обов'язок перед самим собою та перед світом.