Заєць був такий самий беззахисний, як і Сіра Шейка, і рятував своє життя постійною втечею.
— Якби мені крила, як птахові, то я б, здається, нікого на світі не боявся!... У тебе ось хоч і крил немає, то зате ти плавати вмієш, а то візьмеш і пірнеш у воду, — говорив він.. — А я постійно тремчу зі страху... У мене — кругом вороги. Влітку ще можна сховатися кудись, а взимку все видно.

Настала вже справжня зима. Земля була вкрита білим килимом. Не залишалося жодної темної цятки. Навіть голі берези, вільхи, верби та горобини забралися інеєм, наче сріблястим пухом. А ялини стали ще важливішими. Вони стояли засипані снігом, ніби одягли дорогу теплу шубу. Так, дивно, добре було довкола; а бідна Сіра Шейка знала тільки одне, що ця краса не для неї, і тремтіла при одній думці, що її ополонка ось-ось замерзне і їй не буде куди подітися.

Взагалі моє правило - не втручатися в чужі справи. Навіщо? Нехай кожен живе по-своєму.