Через тиждень після приїзду у мене забрали паспорт, гроші та мобільний телефон кудись у сейф. Традиція дивна, але так роблять у всіх наших монастирях.

...«культ особистості матінки», що підмінив тут віру в Христа і на якому все тут ґрунтується.

Убога трапеза сестер і дітей, що складається головним чином з пожертвуваних прострочених продуктів, де навіть у скоромний день рідко буває риба або молочні продукти, і про матусині розкішні обіди, про невпинну роботу без відпочинку, про ці заняття, що вимотують душу, про сестер, які від такої життя втрачали свідомість, і звичайно ж — про туалетний папір! Точніше, про її відсутність.

Чим більше часу людина живе в монастирі, тим важче йому піти, оскільки сама особистість людини занурюється в це середовище: з певними емоціями, переконаннями, світоглядом, стосунками. Життя«у світі», якщо воно  було, поступово забувається, стає чимось нереальним.

Завжди побоюються тих, хто прагне панувати над душами. Що вони роблять із тілами?

Віктор Гюго, Достоєвський, Островський, Пушкін та якась фантастика. Чоловікам і послушницям Матуся не благословляла читати жодну художню літературу, тільки житія святих і настанови отців, тому книжки доводилося ховати від сестер. Якби мене хтось застукав з такою книгою, мені й Машам дуже дісталося б.

За дзвінком дзвіночки починали їсти. Спочатку суп. Супницю треба було передавати у чіткій послідовності від старших до молодших. Якщо не хочеш суп – сиди і чекай на наступний дзвінок. За другим дзвінком дозволялося накладати друге і салат. Після третього дзвінка - чай, варення, фрукти (якщо є). Четвертий дзвінок – закінчення трапези. Покласти собі можна не більше четвертої частини від другої страви, салату чи супу. Брати можна лише один раз, не підкладати, навіть якщо їжа лишається. Взяти можна два шматки білого хліба і два чорного, не більше. Ділитись їжею ні з ким не можна, з собою нести не можна, не доїдати те, що поклав собі в тарілку, теж не можна.

... розмови на трапезі були заборонені, всі дивилися у свої тарілки і швидко їли, щоб встигнути до дзвінка.

... реальне монастирське життя зовсім не таке, як його описують у книгах.

Кому не сповіщається серце, тому не відкривай його.

Для неї був важливий порядок, статут її монастиря, а людей треба просто приладнати до цього механізму і змусити все робити правильно. Пристосувався – добре, ні  – можеш іти. Вона  часто повторювала фразу, висмикнуту з книжки якихось афонських батьків:«Виконай або відійди». Їй вона дуже подобалась.