Вона все розуміє, всіх дізнається, через крізь півсон вона  не може тільки ніяк зрозуміти тієї сили, яка сковує її по руках і по ногах, тисне її і заважає їй жити. Вона  оглядається, шукає цю силу, щоб позбутися її, але не знаходить.

— Варко, затопи грубку! — лунає за дверима голос господаря.
Отже, вже час вставати і братися до роботи. Варка залишає колиску і біжить у сарай за дровами. Вона  рада. Коли бігаєш і ходиш, спати вже не так хочеться, як у сидячому положенні.

Вона сідає на підлогу, чистить калоші і думає, що добре було б засунути голову у велику, глибоку калошу і подрімати в ній трошки... І раптом калоша росте, пухне, наповнює собою всю кімнату...

Бувають хвилини, коли хочеться, ні на що не дивлячись, повалитись на підлогу і спати.