Треба довго жити, щоб стати людиною. Мережа уподобань і дружб сплітається повільно. Повільно вчишся. Повільно створюєш витвір.

Занадто рання смерть рівносильна грабунку: щоб здійснити своє життєве покликання, треба жити довго.

Наші муки старі, як рід людський. Вони супроводжували прогрес людства. Суспільство розвивається, а люди намагаються осмислити сьогоднішню дійсність за допомогою застарілої мови. Ми завжди в полоні у мови та народжуваних ним образів, незалежно від того, годиться нам ця мова чи ні. Суперечливим поступово стає невідповідна мова, а зовсім не дійсність. Людина вивільняється лише тоді, коли вигадує нові поняття. Робота розуму, що дає поштовх прогресу, полягає аж ніяк не в тому, щоб уявити собі майбутнє: як можна передбачити протиріччя, які завтра виникнуть зненацька з наших нинішніх справ і, владно вимагаючи нових рішень, змінять хід історії? Майбутнє не піддається аналізу. Людина рухається вперед, вигадуючи мову розуміння сьогодення.

Олень, газель, будь-яка тварина, постарівши, не втрачає природної стати. Чому ж так спотворюється добротне людське єство?

Кожна істота має органи, що вказують на місце у світі. Для людини цей орган є розумом. Якщо розум не вказує тобі твого місця у світі і твого призначення, то знай, що винен у цьому не поганий устрій світу, не твій розум, а хибний напрямок, який ти дав йому.

Недостатньо підрізати дерево, щоб воно зацвіло: потрібне ще втручання весни.

Каторжник б'є киркою зовсім не так, як дослідник, якого удар киркою підносить. Каторга не там, де б'ють киркою. Справа зовсім не у фізичних труднощах. Каторга там, де б'ють киркою безглуздо, де удар киркою не пов'язує працюючого з усім людством.

Не можна жити, не знаючи, для чого живеш, і перше, що людина повинна усвідомити собі, це сенс свого життя.

Як виміряти людину? Його предок колись намалював оленя у склепіннях печери, і через двісті тисяч років рух людської руки ще випромінює тепло. Ще хвилює нас. Триває у нас. Рух людини - невичерпне джерело.

Я говорю собі: людина помічає у світі лише те, що вже несе у собі.

Навіщо жалюгідне уявлення про культуру духу у того, хто вважає, ніби вона  ґрунтується на знанні формул, на запам'ятовуванні досягнутих результатів. Найбільш посередній учень Політехнічної школи, який закінчив курс останнім, знає про природу та її закони більше, ніж Декарт, Паскаль та Ньютон. Але ніколи йому на думку не спаде такий поворот думки, які приходили в голову Декарту, Паскалю та Ньютону. Бо в тих спочатку виховували душу.