І цьому все я провину! Страшно

розуму втратити. Легше вмерти.

На мерця дивимося ми з повагою,

Творимо про нього молитви. Смерть дорівнює

Із ним кожного. Але людина, позбавлена

​​розуму, стає не людиною.

Даремно мова йому дана, не править

Словами він, у ньому брата свого

Звір дізнається, він людям у посміянні,

Над ним всяк вільний, бог  його не судить.

Княгинюшка, чоловік що півень: кирі-куку! Мах-мах крилом і геть, а жінка, що бідна квочка: сиди собі та виводь курчат. Поки що наречений — він уже не насидиться; ні п'є, ні їсть, дивиться не надивиться. Одружився - і турботи настають. То треба сусідів відвідати, то на полювання їхати з соколами, то на війну нелегка несе, туди, сюди, а вдома не сидиться.