Яке зло  ми добротою творимо!
З мене і власної туги досить,
А ти долею робиш мені боляче.
Моїми клопотами про мене
Мій смуток ти розтрощив подвійно.
Що є кохання? Безумство від чаду.
Гра вогнем, що веде до пожежі.
Зайнялося море сліз,
Роздум - заради необдуманості,
Змішання отрути і протиотрути.
Прощавай, друже.

І ненависть болісна і ніжність.
І ненависть і ніжність - той самий запал
Сліпих, з нічого виниклих сил,
Порожня тягар, тяжка забава,
Неструнке зібрання струнких форм,
Холодний жар, смертельне здоров'я,
Безсонний сон, який глибший за сон.
Ось яка, і гірше льоду і каменю,
Моя любов, яка тяжка мені.
Ти не смієшся?

— Ось із моїх губ весь гріх тепер і знятий.
— Зате мої вперше накрили.
— Тоді віддайте його назад.

Дві одно шановані сім'ї
У Вероні, де зустрічають нас події,
Ведуть міжусобні бої
І не хочуть вгамувати кровопролиття.
Один одного люблять діти ватажків,
Але їм доля підлаштовує підступи,
І загибель їх біля гробових дверей
Кладе кінець непримиренної ворожнечі.
Їхнє життя, любов і смерть і, крім того,
Світ їхніх батьків на їхній могилі
На дві години складуть істоту
Розігруваної перед вами були.
Помилостивіше до слабкостей пера -
Їх згладити постарається гра.

У золотому вікні сходу обличчя своє сонце показало.

І кину всі блага до твоїх ніг,
І за тобою одним піду світом.

Земля, природи мати, - її ж і могила: Що породила, те й поховала.

... прошу не квапити.
Той падає, хто мчить на всю спритність.

Коли розповідь прекрасна в книзі прихована,
То нею кожен більше дорожить.
Цінніша її застібка золота,
Сенс золотий собою охороняючи. (Зовнішня краса ще дорогоцінніше, коли прикриває внутрішню. Книга, золоті застібки якої замикають золотий зміст, набуває особливої ​​поваги.)

На жаль, любов бажані шляхи
Вміє і без очей собі знайти! (Любов - сліпа, кажуть,
Але й без очей дорогу до мети бачить.)