Гроші, скажімо, у мене швидко закінчуються, самотність – ніколи.

Не грошей прагне розумний бізнесмен. Він прагне повної, гармонійної тотожності зусиль і результату.

Адже ми змінили суспільний устрій. Чи не географію і клімат. Не економіку, культуру чи мову. І тим більше не власну природу. Люди змінюють одні печалі на інші, тільки й усього.

З тривожним почуттям я беруся за перо. Кого цікавлять визнання літературного невдахи? Що повчального у його сповіді?
Та й життя моє позбавлене зовнішнього трагізму. Я абсолютно здоровий. У мене є любляча рідня. Мені завжди готові надати роботу, яка забезпечить нормальне біологічне існування.
Мало того, я маю переваги. Мені легко вдається розташовувати себе людей. Я здійснив десятки вчинків, які кримінально караються і залишилися безкарними.
Я двічі був одружений, і обидва рази щасливо.
Зрештою, у мене є собака. А це вже надмірність.
Тоді чому ж я почуваюся на межі фізичної катастрофи? Звідки в мене почуття безнадійної життєвої непридатності? У чому причина моєї туги?
Я хочу цього розібратися. Постійно думаю про це. Мрію і сподіваюся викликати примару щастя…

Редагував«Вогнище» дитячий письменник Сахарнов. Я прочитав його книги. Вони мені сподобались. Невибагливі морські історії. Він випускав шість-сім книжок за рік. Недарма вважають, що океанські ресурси безмежні.

— Думаю, Толстой не погодився б жити у цьому похмурому районі!
— Толстой не погодився б жити цього... року!

Не бути тобі американцем. І не втекти від свого минулого. Це здається, що тебе оточують хмарочоси. Тебе оточує минуле. Тобто ми. Шалені поети та художники, алкаші та доценти, солдати та зеки. Ще раз говорю — пам'ятай про нас. Нас багато, і ми живі. Нас вбивають, а ми живемо та пишемо вірші. У цьому жахітті, у цьому пеклі ми дізнаємося один одного не за іменами.

Немає більшої трагедії для чоловіка, ніж повна відсутність характеру.

Його літературні дані становили найоптимальніший варіант. Адже повна бездарність – нерентабельна. Талант – насторожує. Геніальність - викликає жах. Найбільш швидка валюта - помірні літературні здібності.

Гранін сказав:
— Ви перебільшуєте. Літератор має публікуватися. Зрозуміло, не на шкоду своєму таланту. Є така щілина між совістю та підлістю. У цю щілину потрібно проникнути.
Я набрався хоробрості і сказав:
— Мені здається, поруч із цією щілиною вовчий капкан встановлений.