Джуліан стоїть, і бурмоче щось мені у волосся, і цілує мене в маківку, дозволяє плакати про втрату іншого хлопця, хлопця, якого я любила сильніше.

Бувають втрати, які не забуваються.

Хто стрибає, може впасти, але може й злетіти.

А потім, коли почало темніти, ти показав на небо і сказав, що там є по зірці для всього, що ти любиш у мені.

Всі ми вбивці, все: ми вбиваємо власні життя, себе минулих, все, що має значення. Ми ховаємо їх під гаслами та виправданнями.

Чи бачиш, не можна бути щасливим без того, щоб іноді бути нещасним.

Звісно. Саме це й роблять люди у невпорядкованому світі, світі свободи та вибору – вони йдуть, коли хочуть. Вони зникають, потім повертаються, потім знову йдуть. А ти залишаєшся збирати уламки на самоті.

Це завжди дивує мене - що люди кожен день нові. Що вони постійно змінюються. Їх постійно потрібно відкривати наново, і їм самим потрібно себе наново відкривати.

... Ти не можеш любити повною мірою, якщо тебе не люблять у відповідь.