Повернувшись додому, вона  побігла до своєї кімнати, вийняла з-за рукавички листа: він був не запечатаний. Лизавета Іванівна його прочитала. Лист містив у собі освідчення в любові: він був ніжний, шанобливий і слово в слово взято з німецького роману.

- Paul! — закричала графиня через ширми, — прийшли мені якийсь новий роман, тільки, будь ласка, не з нинішніх.
- Як це, grand'maman?
— Тобто такий роман, де б герой не тиснув ні батька, ні матері і де не було втоплених тіл. Я страшенно боюся потопельників!
— Таких романів нині немає. Чи не хочете хіба росіян?
— А хіба є російські романи?... Прийшли, батюшка, будь ласка, прийшли!

Занурена в холодний егоїзм, як і всі старі люди, котрі відлюбили у свій вік  і чужі справжньому.

Аж опівночі наближається, а Германа все немає.