Просто розуму незбагненно: така розкішна жінка, а насправді пустушка, обман, лялька нежива, а не жінка. Як, пам'ятається, гудзики на кофті у матері, бурштинові такі, напівпрозорі, золотисті, так і хочеться засунути в рот і смоктати в очікуванні якоїсь надзвичайної насолоди, і він брав їх у рот  і смоктав, і щоразу страшно розчаровувався, і кожен раз забував про це розчарування, навіть не те щоб забував, а просто відмовлявся вірити власної пам'яті, варто було їх знову побачити.

Я тварина, ти ж бачиш, я тварина. У мене немає  слів, мене не навчили слів, я не вмію думати, ці роки не дали мені навчитися думати. Але якщо ти насправді такий… всемогутній, всесильний, всерозумний… розберися! Заглянь у мою душу, я знаю, там є все, що тобі треба. Повинно бути. Душу ж я ніколи і нікому не продавав! Вона  моя, людська! Витягни з мене сам, чого ж я хочу, адже не може бути, щоб я хотів поганого!... Будь воно все прокляте, адже я нічого не можу придумати, окрім цих його слів: ЩАСТЯ ДЛЯ ВСІХ, ДАРОМ, І НЕХАЙ НІХТО НЕ ПІДЕ КРИДЖЕНИЙ!

Зазвичай виходять із дуже плоского визначення: розум є така властивість людини, яка відрізняє його діяльність від діяльності тварин. Така собі, знаєте, спроба відмежувати господаря від пса, який нібито все розуміє, тільки сказати не може. Втім, із цього плоского визначення випливають дотепніші. Вони ґрунтуються на сумних спостереженнях за згаданою діяльністю людини. Наприклад: розум є здатність живої істоти здійснювати недоцільні чи неприродні вчинки.

Думав я, думав, нічого корисного не придумав і вирішив наплювати!