Рей Бредбері. Літо, прощай
У кожному з нас живе дитина. Зачинити його на віки вічні – справа нехитра.
У кожному з нас живе дитина. Зачинити його на віки вічні – справа нехитра.
Покажи мені хоч щось хороше, чому не приходить кінець, і в мене на радостях дах з'їде.
Коли виростеш, назад уже не вростеш, повітря з голкою не випустиш.
Смерть - це коли відпливаєш на кораблі, а вся рідня залишилася на березі.
Гірше ні, якщо людина застрягла у дитинстві.
Чуєш, яке повітря? Серпень прийшов. Прощавай, літо.
Життя дається нам лише на якийсь час. Користуйся, поки можеш, а потім відпусти без сліз. Це дивовижна естафетна паличка – одному Богові відомо, де відбудеться передача.
... може, й упиратися не варто, коли вороги потягнуть мене до двадцяти п'яти років. Двадцять п'ять – гідний літній вік… От би тридцять років прожити двадцятип'ятирічний. А там – хоч трава не рости.
Все байдуже, якщо присутня в твоїй долі одна штука. Присутня - значить порядок.
Думки важливі не власними силами. Важлива їхня стиковка.