І ще сповімося Тобі, Господи, що я не знаю досі, що таке час. Чи так я вимірюю його, Боже мій, і що в ньому я вимірюю, сам не знаю.

Боротися за справедливість у світі, де зло невіддільне від добра, безнадійно. Найменше зусилля звільнитися лише глибше затягує зашморг.

Чому ми так погано живемо? Бо всі знають, що робити, а вдіяти вже нічого не можна.

Ледве почавши знайомство з людською мудрістю, я з подивом виявив, що всі великі мудреці та поети завжди перебували в опозиції до своєї епохи, але не як бунтарі, що кличуть на барикади, а як судді, які виносять вирок своєму часу та людині.

Декаданс, модернізм - це мистецтво-крик. Несамовитий крик безвиході і розпачу. Спустошеність. Не криза мистецтва, а мистецтво кризи. Трагедія усвідомлена. Віра втрачена. Виходу немає. — Ось що таке декаданс та модернізм.

Розмірковую про тіло, щоб розмірковувати про душу, а про неї міркую, щоб розмірковувати над окремою субстанцією, над нею ж міркую, щоб розмірковувати про Бога.

Писати треба лише тоді, коли нестерпно терпіти, коли лопається гололва і ллються сльози. Треба, щоб думка дозріла настільки, щоб ви горіли нею, плакали над нею, щоб вона  отруювала вам спокій, - тоді пишіть.

Коли за століття, коли зотліли кістки і розсипався мармур, ми говоримо про минуле спокійно і розважливо. Правдиво. Коли ж події відбуваються у нас на очах, коли ми є їхніми учасниками, важко залишатися незацікавленим. Запальність, експансивність, жовчність — погана підмога, але... чудовий документ. Ніхто не знає, яка парадигма переможе в майбутньому, а ось залишити документ, що протікає теплою кров'ю, — велика користь для історії.