Я вважаю суспільство не поганим, тобто таким, що піддається поліпшенню, я вважаю його абсурдним. А це зовсім інша річ... Абсурдним. Мене зачіпає зовсім не відсутність справедливості, а щось набагато глибше — неможливість погодитися із соціальною організацією, хоч би якою вона була.
Ми не говоримо, що не помиляємось і не наполягаємо на своїй думці, удосконалюючись. І книжки ми пишемо не заради розпорядження через авторитет, а заради вдосконалення.
Лише тоді, коли я буваю нестерпно нещасним, я знаходжу справжнє почуття своєї самості.
Без матеріальних речей немає простору, як і часу, бо час — це послідовність подій, неможлива без наявності тіл.
Шопенгауер констатував фундаментальну тезу філософії життя, що страждання і страх належать самому життю, невід'ємні від нього і є джерелом творчості.
Якщо ми живемо в нашому світі, то після нього можна жити у будь-якому, хоч у пеклі.
Життя сповнене невідповідностей - нерозв'язних і незбагненних: смертей, втрат, гріха, болю, брехні, зла. Їх неможливо задовільно пояснити. Деякі шукають розгадку в природі, інші — у Богові, в існуванні якогось могутнього початку, що перебуває по той бік буття і є його джерелом.
Мені двадцять три, і Час, цей злодій,
Невловимий, зухвалий, швидкокрилий,
Забирає дні моєї весни похмурої,
Так і не дала сходів і досі.