Відсутність будь-якого закону, будь-якої логіки - ось закон і логіка цього життя. Не анархія, але ще набагато гірше (хоча уяву освіченого європейця і вміє уявити щось гірше анархії).

Неначе ощадливість завжди веде до статку, чесність нагороджується загальною повагою, сумнів знаходить свій дозвіл, чеснота доставляє внутрішнє вдоволення? Чи не частіше бачимо неприємне, хоча, з іншого боку, і неприємне не може бути стверджуваним, як загальне правило...

Катерина зовсім не належить до буйних характерів, ніколи не задоволених, що люблять руйнувати будь-що-будь. Навпаки, це характер, що переважно творить, любить, ідеальний.

... Досить зауважити, що наша історія до нових часів не сприяла у нас розвитку почуття законності, не створювала міцних гарантій для особистості і давала велике поле свавілля. Такого роду історичний розвиток, зрозуміло, мало наслідком занепад моральності суспільної: повага до власної гідності загубилася, віра в право, а отже і свідомість обов'язку - ослабли, свавілля зневажало право, під свавілля підточували хитрість.

Але що гірше стає людям, то вони сильніше відчувають потребу, щоб було добре. Позбавленнями не зупиниш вимог, а тільки дратуєш; тільки вживання їжі може вгамувати голод. До цього часу боротьба не закінчена; природні прагнення, то ніби заглушаючись, то з'являючись сильніше, всі шукають задоволення. У цьому полягає сутність історії.

Справа в тому, що характер Катерини, як він виконаний у«Грозі», є кроком  уперед не тільки в драматичній діяльності Островського, а й у всій нашій літературі. Він відповідає новій фазі нашого народного життя, він давно вимагав свого здійснення в літературі, біля нього крутилися наші найкращі письменники ; але вони вміли тільки зрозуміти його потребу і не могли зрозуміти і відчути його сутність; це зумів зробити Островський.